Символи Західної України

м

За́хідна Украї́на — дещо неоднозначний термін, який вживається для означення ряду історичних українських земель, а самеБуковини, Волині, Галичини, Поділля, Закарпаття, а також Західного Полісся. В контексті історії України XX ст. найчастіше вживається для означення територій приєднаних Радянським Союзом до УРСРна початку другої світової війни та після її закінчення (за виняткомІзмаїльської області), а також суміжних з ними територій. В різні часи під даний термін підпадали різні території України.

Більшість з цих територій входили до складу Галицько-Волинського королівства. По занепаді останнього Південно-Західна Україна(Галичина та Західне Поділля) відійшла до Польського королівства,Закарпаття – до Угорського королівства, Буковина та Покуття – доМолдавського князівства, а Північно-Західна Україна – Волинь - разом зі Східним Поділлям та Центральною Україною до Великого Князівства Литовського, Руського і Жмудського. Після Люблінської Унії всі ці землі увійшли до складу Речі Посполитої. В період національно-визвольного руху українців, відомого якХмельниччина, та втрати Польським королівством влади над центральними етнічними українськими землями, територія сучасних західних областей за Зборівським договором, залишилася в складі Польської корони, де на українських етнічних землях продовжували існувати Подільське, Руське, Волинське та Белзьке воєводства.Закарпаття продовжувало залишатися в складі Угорського королівства. Під владу Гетьмана Війська Запорозькоговідійшли лише території сучасних Вінниччини, Житомирщини та північно-східної околиці сучасної Рівненщини. Після останнього поділу Речі Посполитої у 1795 р. дані території були розділені між Австро-Угорщиною (Закарпаття, Галичина з частиною Західного Поділля та Буковина) та Російською імперією (більша частина Поділля та Волинь з Поліссям). В першій половині XX століття частина з них входили у Західноукраїнську Народну Республіку, а також в т. зв. міжвоєнну Польщу (за винятком території сучасної Хмельницької області), Румунію (не враховується Ізмаїльська область) та Чехо-Словаччину.

В сучасному розумінні терміну до Західної України зараховують вісім різних за своєю історичною долею українських областей – Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Волинську, Рівненську, Хмельницьку, Чернівецьку таЗакарпатську. Зрідка до західноукраїнського макрорегіону зараховують Вінницьку та Житомирську області, значно частіше ці регіони відносять до центрального та північного регіонів. В окремих випадках до Центральної та Північної України відносять Хмельницьку, Рівненську та Волинську області в зв'язку з тим, що території цих трьох західноукраїнських областей не входили до складу Австро-Угорщини та Західно-Української Народної Республіки, а у випадку території Хмельницької області - також до складу міжвоєнної Польської Республіки.

Історичні модифікації терміну

 

Узагальнений поділ України на початок 20 століття та за часів УНР.

Після другого та третего поділів Польщі, що відбулися відповідно1793 та 1795 року, назва «Західна Україна» закріплюється переважно за землями, які входили до складу Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина)^{[Джерело?]}.

«Західна Україна» — це також спрощена (здебільшогопубліцистична) назва Західноукраїнської Народної Республіки(ЗУНР).

Після того, як за Ризьким мирним договором 1921 року, укладеним між РСФРР і УСРР та Польщею, західна частина України відійшла до Польщі, термін «Західна Україна» міцно закріпився саме за цією частиною України. У 1920-х роках територію Західної України складали землі, які офіційно в другій Речі Посполитій називалися Східними кресами — Галичина («Східна Малопольща»), ЗахіднаВолинь, Холмщина та Підляшшя, Західне Полісся. До Західної України входили воєводства: Станіславське, Тернопільське, Волинське, Львівське (без восьми західних повітів), Поліське (без Косовського та половини Пружанського повітів), Холмщина Люблінського воєводства та половина Більського повіту Білостоцького воєводства. Як зазначає історик Ярослав Верменич, таке «черезсмужжя» польська влада створила навмисно — з політичних міркувань: польський уряд категорично не сприймав прагнення українців мати (принаймні в Галичині) окремі адміністративні одиниці. З 1939 року і дотепер це Львівська, Івано-Франківська,Тернопільська, Волинська і Рівненська області.

У ширшому розумінні термін «Західна Україна» стосовно українських земель у період між Першою світовою війною таДругою світовою війною вживався щодо тих земель, які були під владою Польщі, Румунії та Чехословаччини. Крім уже перерахованих територій, що були в межах кордонів Польщі, це були також землі Північної Буковини та Закарпаття. Розуміння єдиної (краєвої) приналежності серед західноукраїнців зцементувалося спільною долею перебування під іноземним (польським, румунським та чехословацьким) гнітом та спільною боротьбою з окупантами в період перед і в ході Другої світової війни, в основному, на ідейно-політичному, а не релігійному ґрунті (галичани є греко-католики, тоді як волиняни і буковинці - православні).В історичному плані зіграло свою роль і існування в минулому на території краю колишнього Галицько-Волинського королівства. Теж західноукраїнці, попавши в тогочасний УРСР, відчували між собою певну ступінь спорідненості, свідченням чого є існування там в 1920/30 рр. літературно-мистецької організації Західна Україна.

Після включення західноукраїнських земель до складу УРСР назва «Західна Україна» закріпилася за областями, що утворилися упродовж 1939—1946 років (крім Ізмаїльської області).

Сучасне вживання терміну

Щодо теренів сучасної України, то, як зазначає Енциклопедія історії України (2005), термін «Західна Україна» вживається в двох значеннях. Здебільшого так називають три галицькі області — Львівську, Івано-Франківську таТернопільську. Але досить часто терміном послуговуються і для означення території восьми областей — трьох галицьких, а також Волинської, Рівненської, Хмельницької,Чернівецької та Закарпатської. Проте Географічна енциклопедія України (1990) означила Західну Україну як історико-географічну назву земель України (на той час — УРСР), що становлять територію теперішніх п'яти областей — Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Волинської та Рівненської. Інколи Волинську та Рівненську області відносять до Північної України або виділяють в окремий Північно-Західний Регіон.

Населення

 

Українці в Україні за переписом 2001 року.

Чисельність

Історична динаміка чисельності населення областей Західної України, тис.^[1]

елення[ред. • ред. код]

За переписом 1931 р. у більшості міст Західної України чисельність населення перевищувала 20 тис. осіб. У регіоні виділялися тільки Львів — 316 тис. осіб, Станіславів — 60 тис. осіб, Борислав — 42 тис. осіб, Тернопіль — 36 тис. осіб, Коломия і Дрогобич — по 33 тис. осіб, Стрий — 31 тис., Самбір — 22 тис. осіб.

У 1939 р. у Івано-Франківську (Станіславі) було 65 тис. мешканців, у Луцьку — 39 тис., у Рівному — 43 тис., у Тернополі — 50 тис., у Чернівцях — 106 тис., а у Львові — 340 тис. осіб. У Галичині щільність населення у 1939 р. становила 104 особи на 1 км².

Частка міського населення, 1939 - 2013 рр.

Найбільші міста

• Львів — адміністративний центр Львівської області, традиційно вважається економічним, культурним та політичним центром Західної України, одне з головних міст України, важливий науково-освітній, промисловий, туристичний та діловий центр Західного регіону.
• Чернівці — адміністративний центр Чернівецької області, головний промисловий, торгівельний та науково-освітній центр Буковини^{[Джерело?]}, важливий науково-освітній, туристичний та культурний центр Західної України.
• Рівне — адміністративний центр Рівненської області, промисловий та культурний центр Західного Полісся та Волині.
• Тернопіль — адміністративний центр Тернопільської області, туристичний, науково-освітній та культурний центр Поділля.
• Івано-Франківськ — адміністративний центр Івано-Франківської області, основний культурний і промисловий центр Прикарпаття.^{[Джерело?]}
• Луцьк — адміністративний центр Волинської області, важливий туристичний, історико-культурний та промисловий осередок Волині^{[Джерело?]}
• Хмельницький — адміністративний центр Хмельницької області, промисловий, торговельний та культурний центр Поділля та Південної Волині.
• Ужгород — адміністративний цент Закарпатської області, головний промисловий, науковий та культурний центрЗакарпаття.
• Кам'янець-Подільський — адміністративний центр Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, значний туристичний та історико-культурний центр Західної України, один з важливих промислових осередків Поділля.
• Мукачеве — адміністративний центр Мукачівського району Закарпатської області.
• Дрогобич — обласний центр (1939-1941 рр., 1944-1959 рр.), пізніше адміністративний центр Дрогобицького району Львівської області.
• Ковель - важливий залізничний вузол на Волині.